Як ПТСР може вплинути на сім'ї?
Як ПТСР може вплинути на сім'ї?
Батьківство може бути особливо складним, коли член родини (один з батьків або обидва) мають посттравматичний стресовий розлад. Кілька днів все може бути добре і батько/мати, що мають ПТСР, будуть почати себе комфортно, перебуваючи зі своїми дітьми. В цей час вони будуть відчувати не лише тепло і любов, але пишатися собою та дітьми. Однак в інші дні виховання може бути важким, і дорослі, що мають ПТСР, можуть відчувати себе приголомшеними елементами завданнями, що мають на меті піклування про потреби дітей.
Це нормально іноді відчувати роздратування на своїх дітей, і будь-яким батькам, не залежно від їх психологічного стану, може бути важко поруч з ними. Кілька днів розчарування від батьківства, ймовірно, може не мати нічого спільного з посттравматичним стресовим розладом, а бути звичайним стресом виховання дітей. В інші дні, дорослий, що має ПТСР, буде керуватися своїми спогадами та сильними почуттями, пов’язаними з посттравматичним стресовим розладом, а отже відчувати, що навіть елементарне спілкування з власними дітьми є викликом. В такій ситуації дорослий, що має ПТСР, може відчувати розчарування в собі як у батькові/матері, розчарування в батьківстві загалом.
Проте іноді бажання бути хорошим батьком/матір’ю може навіть бути частиною того, що спонукає людину, що пережила посттравматичні події та має ПТСР, звернутися за допомогою та шукати психологічної підтримки.
Хоча посттравматичний стресовий розлад у кожної людини різний, розглянемо наступні ситуації у взаємодії з дітьми та вихованні, які можуть бути пов’язані із ПТСР:
- дорослий є вередливим та проводить багато часу в іншій кімнаті, дивлячись телевізор чи граючи, передивляючись соціальні мережі, кричить на своїх дітей, а потім відчуває себе винним за те, що був таким суворим/суворою, діти при цьому намагаються поводитися добре, добре навчаються в школі, проте триматися подалі від дому і робити все, аби не засмучувати дорослого;
- прості справи та щоденна діяльність займає весь час і забирає усю енергію дорослого, він/вона не робить нічого, крім відпочинку, рідко грається з дітьми, тому зазвичай вони не звертаються до дорослого з проханнями, хоча сумують за тим дорослим, яким він/вона були раніше (тим, що сміялися/сміялася, гралася/грався, дражнився/дражнилася, тощо), тому діти завжди йдуть до іншого члена родини за порадою та вирішенням проблем, якщо мають проблеми чи потребують підтримки;
- дорослий намагається постійно занадто контролювати дітей та не дозволяє перебувати в гостях навіть у добре знайомих людей, вимагає високої дисципліни та занадто вимогливий до дітей, будує весь діалог з ними виключно через команди та за найменші порушення суворо карає;
- дорослому некомфортно у великій групі або натовпі, тому часто дорослий намагається купувати продукти виключно в години, коли не має людей, не відвідує місця, де їх багато. Дорослий відчуває проблеми, якщо має перебувати на заходах, зокрема на заходах класу дитини відчуває підвищену тривогу, проте навіть сама думка про прогулянку на відкритому просторі чи в натовпі викликає підвищену тривогу;
- дорослий має високий рівень тривожності, що ускладнює відпочинок з дітьми, навіть при збиранні конструктора чи грі з дітьми, він/вона іноді відчувають напруження і хочуть піти від них. Діти помічають таку поведінку дорослого під час гри і те, як він закінчує раптово грати з ними і відчувають провини за можливі помилки в поведінці чи словах.
Такі ситуації, пов’язані з наявністю ПТРС у батьків, чи подібні є досить поширеними за дослідженнями американських фахівців та можуть вплинути на родинні стосунки.
Джерело: Veteran’s Guide to Talking With Kids About PTSD by the VA South Central (VISN 16) Mental Illness Research, Education and Clinical Center (MIRECC)