продовження казки про собачку Буффа

Представляємо 4-у частину історії про пригоди песика Буффа.

…Застрибнув таки Буфф на піч, сидить, заспокоївся. Але його цікавість взяла гору і він вирішив з'ясувати, хто там або що? Песик тихенько як міг зліз з печі і пішов до ліжка. Він вдихнув сміливості і зазирнув під ліжко, а там... там в темноті світилося два зелених вогники:

_-Хто там такий?– прошепотів Буффік, але у відповідь чути тільки дивні звуки: "ш-с-ш-с".

_Ще раз запитую, хто тут?–вже голосніше спитав Буфф, але відповіді не було.

Тоді Буффік пішов шукати ліхтарика. Шукав-шукав і знайшов. Підійшов до ліжка, присвітив, а тут на нього щось як накинеться, аж з ніг збило, повалило на спину і завмерло.

_Злізь з мене Хтось, будь ласка, я не можу дихати,–ледве вимовив Буфф.

Цей хтось був кіт, чорний кіт з зеленими очима. Кіт зліз з песика і мовить:

_Чого ти мені в очі світив?

_Я хотів з'ясувати, хто під ліжком живе, – відповів Буфф.

_Що з'ясував і що далі, що робити будемо, – мовив кіт 

_Дружити будемо і добрі справи робити. Пішли зі мною! 

Так Буфф з котом Семеном пішли знайомитися з мешканцями двору.

Коли всі вже один одного знали, Буффік виголосив свою ідею:

_Я, друзі, помітив, що у нашої тітки Каті закінчується борошно. Вона ж не зможе пекти хліб, а купити зараз неможливо.А давайте швидко перемелемо жито і пшеницю сьогодні вночі?

_Як же ми це зробимо, в нас нема світла, мотор не спрацює,– захвилювалася курка Дуняшка.

_Я все продумав, я бачив ручну молотілку, люди її крутили і з неї випадало вже подрібнення щось. Думаю,–продовжував Буфф,– що нам зерно змеле теж.

Буфф притіг цю ручну, як вони назвали, молотілку і робота закіпіла. Хто засипав, хто крутив, а хто змішував усе. Так до п'ятої ранку чотири діжки борошна було готово.

Знесилені герої замели сліди роботи і пішли по своїх закутках спати.

Зранку тітка Катя почала порання господарства і зайшла до комори, там затамувала подих від побаченого:

_Як же це? Звідки? Що за чудеса?–і направилася до хати з'ясовувати.

В хаті вона випадково поглядом попала на наших двох героїв–Буффа та Семена. Вони удвох заснули в корзині, але тітку Катю зупинило не це. Її зупинило те, що ці дві раніше чорні купи були зовсім не чорні, білі. Білі були від борошна. Тітка Катя все зрозуміла, але секрет лишила собі.

***

Завдання: Діти, розкажіть як ви допомагаєте своїм батькам вдома.

***

5-а частина історії про пригоди Буффа.

Що з вами робити? – закричала Буффікова господарка, коли їх обох побачила у борошні, – де ви лазили і чому ви у борошні?

Але наші герої мовчали і дивились один на одного. Тоді Кіра, господарка Буффіка, нагріла воду і підготувала ванночку для Буффіка та Семена. Спочатку у воду запустили песика і почалося: льопав лапами, метеляв хвостом так, що піна була аж на Кірі...і з усіх сил він хотів вискочити з ванних процедур. З Семеном було те саме, але їх таки вдалося вимити і відправити на піч сушитися.

Оце й була помилка, що відправили обох на піч, бо їм знову прийшла геніальна ідея:

_ Слухай, Семен, – каже Буфф, – це ж не діло, що ми вже десяту добу без світла сидимо. Наші не можуть і телефонами користуватися, як ми же знатимемо, що з нашими рідними все гаразд...

_ Згоден, – каже Семен, – треба щось придумати. Це не діло, без світла дуже страшно, коли навколо "ба-бах-кає".

_Давай підемо до Головного господаря села, поговоримо з його тваринами двору. Вони мають щось знати і ми разом щось придумаємо, – сказав Буфф.

Недосохнувши ці двоє пішли шукати Головного господаря села.

Поки йшли питали в усіх зустрічних тварин де він живе, тому дорога була нелегка. Навколо було неспокійно, але нашим друзям було не до того, вони йшли вирішувати завдання.

От знайшли цей двір, почали думати, як вигукати пса на розмову. Семен заплигнув на паркан і цього було достатньо, собака почав уривати.

_ Гей, тихіше, свої прийшли. Вийди на вулицю, є розмова.

Довго щось вони шушукалися, потім до них ще підійшов кінь і баран. Почали складати план дій, пакувати інструменти для роботи. Не забули й драбину захопити, і якісь дроти.

Оскільки кінь був жителем Головного господаря села, він знав всі новини з перших вуст. Він знав, що через напад окупантів була пошкоджена підстанція, тому й не було світла.

Тоді Семен підказав, що треба пройтися селом, бо може десь пошкоджений бути стовп, тому і немає контакту. Так і зробили, і Семен виявився правим. І як тільки відремонтували стовп, по селу пішло світло.

_Ураа!... – в один голос закричали втомлені звірята.

Зібрали свої інструменти і почали йти додому.

_Важко мені йти, – каже Буффік, – я так набігався, ніжки в мене коротенькі вже болять...

_То сідай на мене, – запропонував кінь.

Ой радості було в Буффіка, але в нього ніяк не виходило заплигнути на коня, йому поставили драбину і він заліз. Буфф сидів верхи з задоволеною мордяшкою і дивився вперед, вуха його розвивалися на вітру, а стомлений язик, як завжди, не помістившись у роті, звисав по шию.

Стомлені звірята пішли спати.

***

Поміркуйте, яку подяку жителі села придумали для наших героїв.

автор Тетяна Костенко