Казка про собачку Буффа

Казка про собачку Буффа (Частина 1)

З великого міста у добре село потрапив маленький і дуже милий собачка Буфф. Буфф був
 дуже добрим, милим, лагідним і просто няшним песиком. Так трапилося в житті Буффіка, що його господарям потрібно було терміново виїхати з постійного місця проживання.  Дорога до села була для песика тяжка і довга ... Він весь час сидів у своєї господарки на руках. Йому, як і всім було дуже страшно, він не міг розуміти, що навколо відбувається. А навколо чути було дивні і незнайомі йому бабах-ки...

Час від часу Буфф згадував своє призначення: дарувати позитив і хропів господарці на вухо. Інколи піднімав голову і дивився у вікно автомобіля. Дорога була ну дуже довгою, він ще не звик так довго їхати, тому втомився, виснажився, але тримався. І от, 6 годин дороги позаду, Буффік своїми подушками-лапками ступив на землю –побачив людей, які так довго вже чекали гостей. Буфф відразу хотів усіх облизати, понюхати, застрибнути, а він зупинився і не міг зрозуміти, чому всі навколо плачуть? Що трапилося?

Через півгодини незрозумілих Буффіку емоцій, всі зайшли до хати, до тепла, води і світла...

Все було для нього нове, дивне, незрозуміле. Буфф почав все обстежувати, нюхати, роздивлятися. Всі навколо метушилися, Буфф шукав собі містечко, і от знайшов куточок і пригмоздився на сон. Буфф хотів заснути, але не міг. Йому було тривожно і страшно і заснути зміг він через годину. Він прокидався, шукав свою господарку, лягав біля неї і позіхав.

Ранок для нашого героїчного песика з того, що потрібно все з'ясувати: де він? чому він не дома? що навколо відбувається?

Буффік не став гаяти час і вирушив шукати відповіді, але наткнувся на двері. О ні, як же йому було важко їх відкрити, він дряпався, навіть підгавкував, щоб хтось відкрив.. І тут двері відкрилися і Буффік опинився на волі. Буффік з розгону рвонув з порогу на доріжку так, що його лежачі вуха стали дибки, щоки дістали пузьце, а язик дістав до шиї ... Це все, затамувавши погляд, подих, ходу спостерігали сільські мешканці: кролики, качки, кури, коти, собака і їжачки. Як тільки Буфф зістрибнув, ніхто з сільських мешканців двору не міг зрозуміти, що за чорна купа випала з хати. Так, чорна, бо Буффік був чорного кольору, породи мопс, що характеризувався сплюснутим носом, висолопленим язиком, няшним і мімішним виглядом. 

І от Буфф мовчить, домашні жителі двору – мовчать, і ніхто не знає, що робити.

***

Увага !!

Після ознайомлення із казкою, ми пропонуємо:

Після прослуховування:

• Намалювати героїв

•  Виліпити героїв

• Написати про них вірш чи скласти пісню

• Передбачити, що буде далі

***

Казка про собачку Буффа (Частина 2)

Ініціативу взяв на себе Їжачок і каже:

Чорна купа, розказуй, хто ти, звідки і чому ти в нас?

Буффік не знав як і мовити, емоції його переповнювали:

Я песик Буфф, приїхав до вас зі своїми господарями. В нашому місті стало дуже небезпечно і страшно.

Тоді будемо дружити, –відповів Їжачок, – нас тут багато.

Всі по черзі почали розказувати про себе і про особливості проживання в селі. Далі запросили Буффа до таємної халабуди. 

Щоб потрапити до халабуди, так називали мешканці двору їх укриття, яке вони зробили самі і де їм було завжди безпечно.

Халабуда ця, не далеко від хати, за яблунею. Спускатися треба було по драбині та східцях.

В середині було затишно і тепло. Буффік відразу звернув увагу на воду, їжу і подушки, в які він вдома так любив ховатися. 

Що це за місце? Куди ви мене завели? Що ви тут робите? – почав песик.

Скоро все дізнаєшся в деталях, а поки знай головне–як бачиш, що всі сюди біжать, то й ти

біжи сюди...– не встиг договорити Півник, як все навколо затрусилося і стало чути "ба-баа-ах

буу-ух"...

Ну от і деталі, – додав Півник. Час від часу навколо села чути такі звуки. Ми вже потроху звикаємо і тобі допоможемо, Чорна купо.

Я не чорна купа, я Буфф,– відповів песик і чкурнув до подушок. Йому було дуже страшно на той момент.

Тоді Півник підійшов до нього, поклав на нього велике крило і каже:

Буфф, в нас тут є певні правила, ти про них згодом дізнаєшся, а зараз маєш знати головне:

ми говоримо про свої емоції вслух. Якщо тобі страшно, то кажи, не соромся. Ми всі разом будемо боятися, тоді страх стає меншим і зовсім зникає. 

Мені страшно, – ледь промовив Буфф.

Ми поряд, разом здолаємо все,– вигукнули тварини в один голос.

Через півгодини стало тихо-тихо і тварини почали справжнє знайомство.

***

Любі читачі, придумайте  імена героям казки: Півнику, курці, гусці, кроликам, поросяті, котам, качці, їжачкам.

***

Казка про собачку Буффа (Частина 3)

Ну що, розкажіть мені,будь ласка, як вас величати, бо про мене ви вже знаєте, я – Буфф.

Ми їжачки: Чомучик! Количик! Кудичик!

Я кролик Хвостик.

Я качка Панянка.

Я поросятко Вомбет.

Я курка Дуняшка.

Я кіт Рижко.

Я півник Гаврушко.

Так вони і познайомилися. Далі качка Дуняшка зготувала чай, поставила на стіл перекусити.

Чути стало тільки смачний плямкіт. Буффік наш сидів у подушках, йому досі було не по собі.

Йди до столу, –каже півник Гаврушко – треба добре поїсти, щоб мати сили. А сили нам

потрібні, ми ще маємо багато добрих справ зробити.

Як їсти? Мені не хочеться, – каже Буфф.

Ааа ти почни, –сказала курка Дуняшка і піднесла Буффіку чай з хлібцем.

І Буфф таки пересилив себе і трішки з'їв.

Згодом навколо стало тихо і мешканці двору почали повертатися до звичного ритму. Буфф пішов до хати рознюхати, що і як там.

Поки він ішов до дверей хати, йому спало на думку вирватися на вулицю і подивитися, що там. І тут він помітив, що хвіртка трішки відкрита і він зможе вискочити. Так він і зробив, набрав розгону і вперед: лежачі вуха стали дибки, щоки діставали пузьце, язик дістав до шиї – і Буфф на вулиці.

А на вулиці неочікуваний сюрприз – на нього почали гавкати усі сусідські собаки і Буффіків героїзм знизився до нуля. Він не знав куди тікати... На щастя, на гавкіт вибігла його господарка і почала його кликати. Але ж ні, щоб піти до рук, Буфф почав втікати, а господарка за ним... собаки гавкають, словом, картина неймовірна, ще повиходили сусіди зі всієї вулиці. Всі не розуміли, що відбувається, хто тільки не пробував наздогнати чорну купу...

Фуххх, Буффіка спіймали, взяли на руки і понесли до хати. Сварити його ніхто не насмілився, бо він був такий переляканий, що очі "випадали з орбіт",  трусився весь, бо на вулиці ще до того було 12 градусів морозу.

Так, Буфф дорогенький, –промовила його господарка– я розумію, що ти дуже сміливий і відважний, але в селі тримайся хати.Ти ще не знаєш цієї місцевості, можеш заблукати, а ще гірше–такого няшного песика захоче собі забрати.

Буффік так з під лоба глянув, що було зрозуміло, він так більше не буде. Господарка міцно його обійняла і зацілувала вуха, носа, щоканчики. Всі злякалися за песика, але треба було займатися справами далі, але не Буффу. Буфф знайшов нову пригоду. Він заліз під ліжко і миттю звідти вилетів аж на кухню, там застрибнув на полик біля печі хотів узяти піч та попав у каструлю.

Кого ж злякався наш Буффік під ліжком?

***

Запитайте у дитини: Кого побачив під ліжком наш Буффік!?

***

автор Тетяна Костенко