Поради освітянам, які працюють з дошкільнятами

Зверніть, будь ласка, увагу, коли бачите в своїх вихованців віком 2-5 років наступні реакції/дії:

• дитина неодноразово говорить про травмуючу (стресову) подію або вдає, що «грає» в цю подію;
• в дитини істерики або спалахи роздратування, вона не може довго засвоїтися;
• проявляє часто плач чи вередливість, хоча немає для цього помітних причин;
• відчуття підвищеного страху, у тому числі темряви, монстрів або самотності;
• прояв підвищеної чутливість до таких звуків, як грім, вітер та інші гучні звуки;
• порушення в їжі, сні та туалеті;
• дитина вважає, що лихо може бути «відмінено»;
• надмірно чіпляються за батьків та дорослих, у тому числі за вас чи інших педагогів, боїться залишитися сама;
• повернення до ранньої поведінки, такої як дитячий лепет, нічне нетримання сечі та смоктання пальця

Подібні реакції свідчать про можливість психологічної травми в дитини.

Що ви маєте зробити?

• зверніть увагу психолога/психологині вашого закладу на ознаки психологічної травми, які ви бачите в дитини. Попросіть його/її поспостерігати за дитиною;
• дуже ввічливо та м’яко наодинці поспілкуйтеся з батьками (законними представниками) дитини. Розкажіть їм про ознаки психологічної травми загалом, познайомити з тематичним матеріалами, у тому числі нашого сайту.
• Запропонуйте додатково постежити за дитиною, звернути увагу на її поведінку та реакції. Порадьте батькам, якщо вони будуть бачити ознаки психологічного травмування, звернутися до психолога (не обов’язково вашого закладу освіти), а якщо такі ознаки є дуже явними та заважають дитині навчатися – до інклюзивно-ресурсного центру.

Чого не треба робити, якщо ви бачите знаки стресу в дитини?

• не зосереджуйте увагу дитини та інших дітей в групі на реакціях/дії, які бачите. Інакше в подальшому фахівцю буде складно зрозуміти, чи реально дитина проявляє таку поведінку;
• не обговорюйте поведінку дитини та її реакції з іншими вихователями, педагогами чи фахівцями;
• не обговорюйте поведінку дитини з батьками інших дітей, це лише може призвести до додаткових конфліктів з батьками (законними представниками) дитини;
• не ставте діагнозів, навіть фахівець з психічного здоров’я не завжди може визначити без додаткових тестів стан дитини;
• дотримуйтесь принципу конфіденційності.

Пам’ятайте!

• Не всі діти, що бачили бойові дії, були вивезені з зони бойових дій або є тимчасово переміщеними особами з великою вірогідністю можуть мати психологічну травму та її наслідки.
• Діти, які нібито перебували у відносній безпеці, у тому числі були вивезені закордон і не були свідками психотравмуючих подій, можуть мати психологічну траву та стани, пов’язані з нею.
• Ви можете допомогти дитині, якщо звернете увагу батьків на її стан та дитина поспілкується з фахівцем з психічного здоров’я, який зможе точно визначити її стан та потрібну допомогу.