Робота з травмованими дітьми

Слухання травмованих дітей, їхній біль, гнів і страх можуть викликати не лише співчуття, але й подібні страждання у психолога, а також збурювати його емоції та проблеми, пов’язані з власними невирішеними або поточними негативними справами та травмами психолога. Рефлексивне усвідомлення та спостереження за власними внутрішніми реакціями були однією зі змінних, які пов’язані з високою якістю допомоги при травмах.

«Основа емпатії закладена глибоко в досвіді мого власного тіла. Саме цей досвід дає нам змогу одразу розпізнавати інших — не як тіла з розумом, а як людей, подібних до нас самих» (Гальєсе, Феррарі та Умі (Gallese, Ferrari & Umi), 2002 р.).

Емпатичне переживання відбувається за допомогою ментальних образів. Уявляння травматичних переживань дитини змушує психолога співчувати їй (роль «очевидця»/роль «того, хто переживає»). Контролюючи емпатичні образи, психологи можуть запобігти втомі від співчуття та вторинній травматизації.

Серед практичних способів контролювати це під час роботи з дітьми в клінічних умовах можна згадати:

− розташування стільців, розмір кімнати, сидіння обличчям/по діагоналі до співрозмовника;

− визначення оптимальної відстані до співрозмовника залежить від конкретної дитини, дня та сеансу;

− використання психологами захисної образної уяви.

(Джерело: Психологічна підтримка та допомога дітям, які пережили травматичні події. Навчальнометодичний посібник / Автори-упоряд. : Н. Вааранен-Валконен, Н. Заварова, за заг. ред. О. Калашник. – К.: 2022)