Як поговорити з дитиною, якщо Ви були на війни чи пережили посттравматичні події?

Головним завданням дитинства є пізнання світу. Діти отримують інформацію різними способами, в т.ч ставлячи питання. Тому навіть коли ви не хочете ділитися з ними чимось, вони будуть ставити вам питання і це є нормальним. Діти, навіть у безпеці, відчувають вторинну психологічну травму, яка пов’язана з колективним відчуттям небезпеки, хвилюваннями про рідних чи знайомих. Особливо про батьків.

Іноді на запитання дітей легко відповісти. Іноді діти ставлять запитання на основі того, що вони бачили в новинах чи того, що почули від інших дітей. При цьому діти від природи не мають відчуття такту і можуть ставити складні питання, наприклад про досвід на війні. Відповідаючи на такі питання обов’язково враховувати вік дітей та їх розвиток, дуже вдумливо підходити до побудови бесіди.

Ви завжди можете не відповідати на запитання дитини, якщо ви не готові, відчуваєте, що це невдалий час чи це наразі недоречно, або не впевнені, як він/вона відреагує.

Проте, якщо ви готові поговорити зі своєю дитиною на складні теми, у тому числі щодо ситуації на фронті, ризиків, вашого стану чи її, продумайте заздалегідь:

• про що ви готові зараз поговорити з дитиною;
• скільки деталей повідомити. Ви маєте розуміти, що це буде не одноразова розмова. Проте ваша мета створити умови в яких ви з дитиною можете повертатися до теми, заохочуйте дитину ділитися своїми думками та ставити запитання. Навіть, якщо зараз ви не можете на них відповісти, ви можете повернутися до цієї теми пізніше;
• подумайте, можливо вам потрібна присутність ще одного дорослого. Ви можете запросити до розмови іншу близьку людину, якій дитина довіряє, присутність дорослого, якому довіряють, може сприяти розвитку. Якщо ви не знаєте як правильно побудувати діалог, то можна залучити до нього фахівця, що зможе підтримати вас у діалозі. Розмови залежать від багатьох речі – вік і розвиток дитини, ваші стосунки з дитиною, ваш стан, тощо. Не має чіткого підходу як це роботи, бо кожна дитина індивідуальна.

Невеликі поради: як поговорити з дитиною:

• Починайте повільно. Ймовірно, ви будете говорити з дитиною багато разів, тому вам не потрібно говорити про все відразу.
• Слухайте більше, ніж говорите. Давши трохи інформації, дайте вашій дитині час поставити запитання. Дайте їй можливість сприймати інформацію в її темпі.
• Регулярно запитуйте дитину, що вона/він почула/в та зрозуміла/в. Запитайте, як вона/він ставляться до інформації та які виникли запитання.
• Враховуйте етап розвитку вашої дитини. Маленькі діти часто не можуть довго втримувати увагу, тому вони можуть слухати лише кілька хвилин. Підлітки можуть поводитися так, ніби не звертаючи увагу, навіть якщо вони слухають. Коли ви ділитеся інформацією, зверніть увагу на вік і зрілість вашої дитини.
• Використовуйте мову, що відповідає віку. Уникайте жаргону чи технічних термінів.
• Говоріть спокійним тоном. Намагайтеся уникати прояву сильних емоцій. Якщо вам зараз складно говорити, можна зробити перерву.
• Знайдіть хороший баланс у тому, скільки розповісти. Подумайте про вік і зрілість вашої дитини.

Якщо дитина хоче допомогти

Дуже часто діти хочуть допомогти батькам і можуть змінювати соціальні ролі, стаючи для батьків дорослими.

Вони можуть запитати: чим я можу вам допомогти? Часто діти хочуть допомогти своїм батькам впоратися з емоційними проблемами.

Хоча це бажання викликає повагу, це важливо нагадайте їм, що не їхня робота намагатися взяти на себе вирішення проблем. Бо якщо ви відчуваєте виснаження чи потребуєте психологічної підтримки, дитина не зможе вам допомогти і краще звернутися до психолога.

Уникайте покладання на вашу дитину ролі опікуна або занадто багато відповідальності.

Проте аби дати дитині відчуття потрібності ви можете просити її про дрібниці, які він/вона може зробити, щоб бути корисним, наприклад: винесення сміття, прибирання у кімнаті, попросити знайти приємну картинку, фільм чи відео, обійняти вас.