Що таке опозиційно-зухвалий розлад?

Опозиційно зухвалий розлад — один з найчастіших розладів поведінки в дітей. Діти з опозиційно зухвалим розладом агресивні, легко роздратовуються, навмисно турбують і дратують інших. Спричинена опозиційно зухвалим розладом поведінка часто проявляється вдома, а з часом спостерігається також в інших ситуаціях, наприклад, в освітньому закладі та громадських місцях. Цей розлад визначається як повторювана модель негативної, опозиційної, непокірної та ворожої поведінки у ставленні до інших людей. Щоб зафіксувати такий розлад, треба переконатися, що відповідна поведінка спостерігається у конкретної дитини частіше, ніж в дітей такого самого віку та рівня розвитку, вона має призводити до значного порушення соціального, навчального чи трудового функціонування.

Зазвичай це порушення стає помітним до 8 років і не пізніше раннього підліткового віку. Спочатку більшість ознак такої поведінки сприймаються як прикрі випадки, однак вони не минають із часом. Розлад проявляється поступово і вступає в повну фазу вже через місяці або й роки після перших проявів.

Опозиційно зухвалий розлад частіше виявляють у хлопчиків, ніж у дівчаток. Особливо це стосується дітей, у яких були проблеми з темпераментом у дошкільному віці — висока збуджуваність, непосидючість, значна моторна активність. 

Опозиційно зухвалий розлад часто супроводжує ще якесь порушення. Найчастіше це синдром дефіциту уваги, депресія і тривожність. Опозиційно зухвалий розлад і розлад поведінки (про що йтиметься далі) тісно пов’язані між собою та з віком дитини, але вони кардинально відрізняються за тяжкістю дій і їхніх наслідків. 

На відміну від розладу поведінки, під час опозиційно зухвалого розладу зазвичай не спостерігається агресія до тварин чи знищення власності. У багатьох випадках виявлення опозиційно зухвалого розладу передує встановленню розладу поведінки. 

Учні з опозиційно зухвалим розладом демонструють упертість, негативну, ворожу й опозиційну поведінку. У них швидко змінюється настрій, вони легко засмучуються. Такі діти не люблять, коли їм говорять, що потрібно робити, дуже гніваються. 

Симптоми цього розладу добре помітні під час взаємодій з дорослими, яких діти добре знають, і не дуже помітні під час клінічного огляду. 

Зазвичай учні із цим порушенням не вважають себе опозиційними, а виправдовують свою поведінку як реакцію на обставини, що склалися.

Щоб розлади підпали під критерії опозиційно зухвалого розладу, протягом шести місяців мають часто спостерігатися як мінімум чотири з таких прикладів негативної, ворожої та зухвалої поведінки («часто» означає щодня або щотижня): 

• виходить із себе, нервує; 

• сперечається з дорослими; 

• активно протистоїть або відмовляється виконувати вимоги та встановлені дорослими правила; 

• навмисно дратує людей; 

• звинувачує інших у своїх помилках чи поганій поведінці; 

• сумний та ображений; 

• часто озлоблений і мстивий.

До негативної, опозиційної й неслухняної поведінки належить: 

• сперечання; 

• надокучання іншим людям; 

• відмова виконувати прохання/накази; 

• відмова виконувати завдання; 

• ігнорування правил поведінки в школі та в класі.

До ворожості належить: 

• гнів; 

• бійки; 

• словесна агресія; 

• образа на людей; 

• легка збуджуваність, нездатність контролювати себе; 

• озлобленість і мстивість; 

• заподіювання собі фізичної шкоди; 

• обзивання й використання ненормативної лексики.

Постійна впертість та опір — це: 

• відмова виконувати поставлене завдання; 

• звинувачення інших у своїх помилках або поганій поведінці; 

• відмова брати на себе відповідальність за свої неправильні дії; 

• небажання йти на компроміс, здаватися чи проводити переговори з ровесниками або дорослими; 

• фізична боротьба.

За матеріалами А.А. Колупаєва, О.М. Таранченко. Навчання дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному середовищі: навчально-методичний посібник.